Итоги конкурса историй о добрых поступках в рамках акции « День доброты в Токмаке»

г.Токмак



      Уважаемые участники конкурса историй о добрых делах, не смотря на то, что все истории положительные и каждая несет собой особый пример поведения настоящего Человека, мы подвели небольшой итог и выбрали несколько повествований, авторы которых получат благодарности и приятные презенты  от благотворительного фонда «Делай добро». И так, мы поздравляем Татьяну Сивоконь (студентку ЗНУ), Нику Анастасию, Березовского Давида (учеников 3- А класса ООШ № 1).  Ознакомиться с историями юных  токмачан,  Вы можете в группе акции http://vk.com/public60688570.

  Как мы и обещали,  лучшая история будет опубликована в CМИ и интернет-ресурсах. Предлагаем Вам познакомиться с работой Татьяны Сивоконь.                                                                                       

                                                                                     ТГО ВМОО «Молодые регионы»

 

 

Вітаю, шановні! Я - студентка першого курсу. Нічим не відрізняюсь від інших першокурсників. Трохи ще налякана, не акліматизована та загублена у великому місті, у великому університеті. Окрім навчання займаюсь цікавим і корисним видом спорту - волейболом. Я дівчина прискіплива до себе, люблю завжди бути у формі. А ще люблю музику. Так ось, я йшла на чергове тренування, слухаючи щойно закачану свіженьку музику. Звичайний незвичайний вечір, коли завдяки пісням світ навколо насичується барвами, коли замість мокрої дороги бачиш жовтеньке листя і веселих горобців. Тренування в мене проходять в спортивному залі навчального корпусу ЗНУ. А отже, чим ближче я підходила до нього, тим більше було навкруги студентів. А ви ж напевне знаєте, що це за народ. Одяг за останніми модними тенденціями, технологічні новинки, та неприхована нещирість у очах більшості. Я наближалась до закладу, де можна було зловити безкоштовний вай-фай. Саме там їх згуртувалося найбільше. Ніхто в цьому і не сумнівався. Вийшовши на пів години раніше, мені не треба було нікуди поспішати, але я вирішила прискорити крок. Далі, я не знаю, що зі мною сталося, але я різко зупинилася. А ось чому: старенька згорблена бабуся продирається скрізь хащі людської байдужості. Так, це настільки звичайна історія! Але... Вона(на вигляд років 70) з трьома сумками, одна дорожня, ще пакети, тягнула все в руках; відчувалось, що з останніх сил. Звідки вони беруть ці сумки, я не знаю, чесно. Ну навіщо, навіщо, шановні жінки, ви берете на себе таку ношу? Скільки вас таких, самотніх і покинутих? Ті, що нікому не потрібні, ті, кому ніхто не допоможе і не зігріє добрим словом. Ви знаєте, коли я бачу бабусю у тролейбусі, що стоїть над молодими людьми я підходжу до тих "мавп", і питаю в них, чи не хочуть постояти трохи. А вони підскакують, поступаються місцем. Не моя справа, та може вони і матері своїй не дадуть сісти? А бабусі, рідненькій, яка за них серце готова віддати?

Повернемося до випадку з мого життя. Коли я запропонувала їй допомогу, вона подивилась спочатку так, немов не вірить своїм вухам. Навколо нас стояла купа студентів, таких як я. Кожен міг запропонувати допомогу. Кожен. Взяла я сумки і ми пішли. По дорозі старенька мені розповідала, щось про те, що це Бог їй допомагає через мене, що одного разу через неї Він допоміг чоловіку, а тепер от через мене їй допомагає. Провела я бабусю до підїзду, піднялись на третій поверх. Вона мене ще й пригостила. Приємно було так.

Я йду далі і думаю… Та який же це Господь, я сама все вирішила. Якби не хотіла, ніякий Бог мене не змусив би. Хочу наголосити на тому, що не треба сподіватися на вищі сили. Треба діяти. Ми самі вирішуємо за себе. Не залишайтесь в стороні. Будь ласка. В мене серце болить, коли я уявляю, що моїм рідним не допоможуть у лиху годину. Доброта робить з нас людей!



Создан 19 ноя 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником